28 травня 2014

Рекомендації щодо укладення колективних договорів на підприємствах малого та середнього бізнесу

 

Загальна правова база

  • Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII.
  • Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV.
  • Закону України від 23.12.2010 № 2862-VI «Про соціальний діалог в Україні».
  • Закон України від 01.07.1993 № 3356-XII «Про колективні договори і угоди».
  • Закон України від 05.06.2003 № 905-IV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

 

Найбільш масовою та демократичною формою підприємництва є мале та середнє підприємництво (МСП).

Малий бізнес являє собою основну конструкцію в економіці більшості країн. За умови правильно організованої державної політики у розвинутих країнах МСП забезпечує близько половини ВВП національної економіки.

Відповідно до обсягів господарського обігу підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) може бути віднесене до категорії малих підприємств.

[ Детальніше... ]

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОТИ СЕЗОННИХ ПРАЦІВНИКІВ

 

         Частина 2 ст. 23 КЗпП України дозволяє укладати трудовий договір на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, з урахуванням характеру наступної роботи. Якихось спеціальних норм по відношенню до сезонних працівників КЗпП України не визначено. Проте, ст. 7 КЗпП України регламентує, що особливості регулювання праці в тому числі і сезонних працівників встановлюються законодавством.

       На даний час правове регулювання роботи сезонних працівників визначається Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.09.74 № 310-IХ «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» (далі – Указ), який діє на території України в частині, що не суперечить законодавству України відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 № 1545-ХІІ, та постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.1997 № 278 «Про затвердження Списку сезонних робіт і сезонних галузей» із змінами, внесеними постановами КМУ № 2167 від 29.11.99, № 35 від 25.01.2012.

       Сезонними слід вважати працівників, які приймаються на сезонні роботи, тобто на роботи, які у відповідності до статті 1 Указу в силу природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців, та які включені в перелік сезонних робіт, наведених в Списку сезонних робіт і сезонних галузей (далі - Список), затвердженому згаданою вище постановою КМУ від 28.03.1997 № 278.

       Отже, обов’язковими умовами укладення трудового договору із сезонним працівником є строк роботи не більше 6 місяців та вид роботи і галузі, зазначений у Списку. Тому укладення сезонного трудового договору на роботах, не зазначених у Списку, не допускається.

       Процедура оформления на работу сезонних працівників проводиться у загальновстановленому порядку: працівник пише заяву про прийом на роботу; на підставі заяви роботодавець видає наказ про прийом на роботу; працівник своїм підписом підтверджує факт того, що він ознайомлений з наказом і згоден з умовами, визначеними в наказі; вноситься запис до трудової книжки працівника.

       Слід зазначити, що при укладенні сезонного трудового договору роботодавець зобов’язаний попередити працівника про сезонний характер роботи (ст. 3 Указу), що відображається в наказі (розпорядженні) про прийом на роботу, у якому зазначається, що даний працівник приймається саме на сезонну роботу. Також необхідно мати на увазі, що при укладенні сезонного договору не встановлюється випробувальний термін (ст. 5 Указу).

       Важливо знати, що на сезонних працівників розповсюджуються умови і положення, передбачені Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору, що діють на підприємстві (тривалість робочого часу і відпочинку, оплата праці, матеріальне стимулювання, умови і охорона праці тощо).

       Слід звернути увагу, що відповідно до частини 9 ст. 6 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон) сезонним працівникам відпустка надається пропорційно відпрацьованому часу. Тому, оскільки ст. 10 Указу право на відпустку та грошову компенсацію взамін невикористаних днів відпустки сезонним працівникам не передбачено, така норма не підлягає застосуванню, позаяк суперечить Закону.

       Сезонні працівники також мають право на оплату тимчасової непрацездатності. Між тим, існують певні особливості в наданні і розрахунку виплати допомоги з тимчасової непрацездатності застрахованим особам, які працюють на сезонних роботах, зокрема:

       - в разі захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, допомога надається не більш як за 75 календарних днів протягом календарного року (частина 4 п. 2 ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 № 2240-ІІІ);

         - трудового каліцтва чи професійного захворювання – виплачується на загальних підставах.

       При цьому існує також особливість і в розрахунку середнього заробітку для виплати лікарняних листків сезонникам, про що зазначено в листі Міністерства та соціальної політики України від 09.09.2010 № 244/18-99/10 «Про визначення розрахункового періоду для обчислення розміру лікарняних сезонним робітникам».

       У разі ж надання працівниці, зайнятій на сезонній роботі, листка непрацездатності у зв’язку з пологами і родами вона має повне право на отримання відповідної відпустки і виплату допомоги по вагітності і пологах.

       При виплаті вихідної допомоги сезонним працівникам у разі звільнення слід керуватися ст. 44 КЗпП України, відповідно до якої вихідна допомога виплачується:

       - у розмірі не менше середнього місячного заробітку – при звільненні з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36, п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України;

       - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку – при звільненні внаслідок порушення власником законодавства про працю, колективного чи трудового договору( ст. 38,39 КЗпП України);

       У зв’язку із закінченням роботи (сезону), а, отже, строку трудового договору сезонний працівник підлягає звільненню відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Для цього не потрібно його заяви на звільнення та попередження роботодавця про наступне звільнення працівника з означеної підстави. Не потрібна і згода профспілкового комітету, якщо працівник є членом профспілки, що діє на підприємстві.

       Проте, слід враховувати гарантії, надані вагітним і жінкам, які мають дітей у віці до 3-х років (в деяких випадках – до 6 років), одиноким матерям, що мають дитину до 14 років чи дитину-інваліда. За загальними правилами їхнє звільнення відбувається з обов’язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП України), а також за ними на період працевлаштування, але не більш ніж на 3 місяці зберігається середня заробітна плата за рахунок підприємства, з яким працівниця перебувала в трудових відносинах.

       Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України 06.11.92 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами) наголошується, що зазначені гарантії для матерів розповсюджуються і на випадки звільнення у зв’язку із закінченням строку договору, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

       Окрім того, сезонний трудовий договір може бути розірваним до закінчення зазначеного в ньому строку – як за ініціативою працівника, так і роботодавця. Тому в разі дострокового розірвання цього договору з ініціативи працівника він повинен попередити про це роботодавця в письмовій формі за 3 дні (ст. 6 Указу). Підставою для звільнення буде ст. 39 КЗпП України.

       Підставою для дострокового розірвання трудових договорів за ініціативою роботодавця для сезонних працівників є загальні випадки, передбачені ст. 40 і ст. 41 КЗпП України, і додаткові, передбачені Указом, зокрема коли на підприємстві призупинені роботи з причин виробничого характеру чи скорочення роботи в ньому на строк більше двох тижнів; нез’явлення на роботу безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової непрацездатності.

       Варто нагадати також про існування статті 39-1 КЗпП України, відповідно до якої якщо після закінчення строку трудового договору (в тому числі сезонного) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Отже, роботодавцям не слід забувати вчасно звільняти сезонних працівників, інакше вони набудуть статусу постійних працівників.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ

[ Детальніше... ]